Застосування ПРРО: післяплата, товарний облік і документи на перевірці

Післяплата через «Нову пошту»: чи потрібен РРО

Ситуація, яка лягла в основу справи Верховного Суду №520/27700/25, виглядала так: приватний підприємець продавав автомобільні шини та диски через інтернет на умовах післяплати. Покупець оформлював замовлення, «Нова пошта» доставляла товар, а компанія NovaPay приймала оплату при отриманні й перераховувала кошти підприємцю вже безготівково на розрахунковий рахунок.

Саме до цієї категорії операцій підприємець не застосовував РРО — і за це податкова донарахувала штраф у розмірі 92 394 451,94 грн, кваліфікувавши операції з реалізації товарів кінцевим споживачам через ТОВ «Пост Фінанс»/ТОВ «НоваПей» на загальну суму понад 93 мільйони гривень як проведені без застосування реєстратора розрахункових операцій. Показово, що загалом у своїй діяльності підприємець РРО і ПРРО застосовував — претензія стосувалась виключно цієї конкретної моделі розрахунків.

Ключове питання в цій справі — чи взагалі мав місце обов’язок фіскалізувати такі операції. Закон України №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі — Закон №265) визначає розрахункову операцію як приймання від покупця готівки, платіжної картки, платіжного чека, жетона тощо саме за місцем реалізації товару. У розглянутій ситуації підприємець на момент відправлення товару не отримував від покупця ані готівки, ані платіжної картки — розрахункова операція на той момент фізично ще не відбулася.

Більше того, коли покупець фактично сплачував кошти, приймала їх не сама особа-продавець, а NovaPay — тобто третя сторона в цих правовідносинах. Якщо розрахункова операція десь і відбувалася, то саме на боці NovaPay, а не продавця товару. Суд додатково звернув увагу на те, що на стадії передачі товару службі доставки продавець ще не може достеменно знати, чи покупець узагалі забере товар і оплатить його — тобто сама господарська операція купівлі-продажу на момент відправлення ще не є завершеною.

Податкова у своїй позиції спиралася на слово «тощо» в законодавчому визначенні розрахункової операції, стверджуючи, що воно охоплює будь-яке безготівкове надходження продавцю як оплату за товар — включно з переказом коштів з одного банківського рахунку на інший. Але 3 червня 2026 року Верховний Суд у справі №520/27700/25 підтримав позицію підприємця на всіх трьох судових інстанціях, включно з касаційною.

Цікаво, що суд у цій справі не просто застосував існуючу норму, а прямо визнав: законодавство містить прогалину. Поняття «розрахункова операція» через слово «тощо» допускає неоднозначне тлумачення, і про цю проблему було відомо ще з кінця 2021 року — профільний комітет Верховної Ради письмово звертав на неї увагу відповідних органів, — але на законодавчому рівні питання так і не врегулювали. Вирішуючи цю невизначеність, суд застосував принцип «in dubio pro tributario» — презумпцію правомірності рішень платника податків у разі неоднозначності норми — і витлумачив сумнів на користь підприємця.

Логіка остаточного висновку суду: отримання продавцем коштів, які небанківська фінансова установа перерахувала на його рахунок як оплату за товар, не відповідає ознакам розрахункової операції в розумінні Закону №265. При цьому суд навмисно окреслив вузькі рамки цього висновку, щоб уникнути надто широкого тлумачення, і прив’язав його до сукупності таких умов: товар продається дистанційно через інтернет, доставку здійснює саме «Нова пошта», покупець сплачує повну вартість товару при отриманні через систему NovaPay без будь-якої попередньої часткової оплати, а сплачені кошти надходять безпосередньо на розрахунковий рахунок продавця.

Важливо не плутати цю ситуацію з іншою моделлю розрахунків — попередньою оплатою через платіжні системи та інтернет-еквайринг. Ще у 2021 році Верховний Суд у справі №520/7835/19 розглядав саме таку модель — оплату товару наперед через сервіси LiqPay та WayForPay — і дійшов протилежного висновку: там суд визнав, що застосування ПРРО є обов’язковим, оскільки момент виконання продавцем обов’язку передати товар збігається з моментом здачі товару перевізнику, а отримання попередньо оплаченого товару прирівнюється до розрахункової операції.

Верховний Суд у справі про NovaPay прямо відхилив посилання податкової на цю більш ранню позицію, наголосивши на її нерелевантності: алгоритм продажу й оплати там був принципово іншим — саме передоплата, а не повна післяплата. Тобто передоплата й післяплата — це юридично різні моделі, і рішення 2026 року щодо післяплати аж ніяк не скасовує й не змінює висновків щодо передоплати з 2021 року.

Якщо у вашому бізнесі виникла аналогічна ситуація з післяплатою через «Нову пошту» й NovaPay, свіже рішення Верховного Суду може стати вагомим аргументом захисту. Але автоматично воно на всіх платників не поширюється — сам суд підкреслив, що його висновки ґрунтуються на оцінці сукупності специфічних обставин саме цієї справи, тому потрібно доводити, що обставини конкретної ситуації дійсно подібні до розглянутої.

Оцінювати перспективи варто разом з юристом. Кожен підприємець, який працює за такою моделлю, зараз фактично обирає між двома варіантами: продовжувати не застосовувати РРО до таких операцій, спираючись на цю судову практику, або продовжувати їх фіскалізувати, якщо немає готовності до можливого спору з податковою.

Товарний облік при безготівкових розрахунках: позиція податкової чітка, судової практики на користь бізнесу немає

Друге спірне питання — чи зобов’язаний підприємець вести товарний облік, якщо всі розрахунки за товар проходять виключно в безготівковій формі. І тут, на відміну від першого питання, позиція контролюючого органу сформульована однозначно й документально закріплена — а от практики на користь платника поки не існує.

Норма пункту 12 статті 3 Закону №265, яка встановлює обов’язок ведення обліку товарних запасів, прив’язує цей обов’язок до факту здійснення розрахункових операцій у розумінні цього закону. Логічно було б припустити: якщо певна операція не підпадає під визначення розрахункової — а саме такий висновок Верховний Суд зробив щодо післяплати через NovaPay за визначених вище умов, — то й обов’язок вести товарний облік у зв’язку з такою операцією не повинен виникати.

Однак податкова тлумачить цю норму значно ширше. Позиція ДПС викладена в ЗІР (категорія 109.02), а також в індивідуальних податкових консультаціях — зокрема в листі ДПС від 27.12.2024 №5936/ІПК/99-00-07-03-01. Відповідь податкової пряма: отримання коштів виключно в безготівковій формі на IBAN-рахунок не звільняє суб’єкта господарювання від обов’язку вести облік товарних запасів. Спосіб розрахунку — готівка чи безготівка через банк — значення не має. Вирішальним є лише те, чи належить підприємець до однієї з категорій, для яких закон встановлює обов’язок вести такий облік.

Ці категорії чітко визначені, і саме на них варто орієнтуватися:

• ФОП на загальній системі оподаткування;
• ФОП — платник єдиного податку, зареєстрований платником ПДВ;
• ФОП-спрощенець, який реалізує технічно складні побутові товари, що підлягають гарантійному ремонту;
• ФОП-спрощенець, який торгує лікарськими засобами або виробами медичного призначення;
• ФОП-спрощенець, який реалізує ювелірні та побутові вироби з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення чи напівдорогоцінного каміння.

Для решти платників єдиного податку — тих, хто не зареєстрований платником ПДВ і не торгує перерахованими вище специфічними категоріями товарів — обов’язок вести товарний облік законом не встановлений.

Позиція окремих фахівців-практиків із цим підходом не погоджується: аргумент полягає в тому, що звертатися до вимог Закону №265 має сенс лише тоді, коли підприємець дійсно здійснює розрахункові операції в розумінні цього закону, — інакше це схоже на спробу застосувати до себе норми закону, сфера регулювання якого прямо не стосується конкретної діяльності. Проте на сьогодні це лише позиція окремих авторів, а не судова практика. Верховний Суд відповідного висновку на користь платника ще не формулював, і залишається сподіватися, що з часом з’явиться позитивний прецедент.

Тому якщо ви належите до однієї з перелічених категорій і при цьому отримуєте оплату виключно безготівково, найбезпечніша стратегія — вести товарний облік так само, як і при готівкових розрахунках, а не покладатися на аргумент про відсутність розрахункової операції. Якщо ж ситуація вже склалась без обліку і стала предметом перевірки — є сенс відстоювати свою позицію в суді, оскільки саме такі справи можуть у майбутньому сформувати практику на користь платників.

Документи на товар: чому «на початок перевірки» — це вже не формальність, а стійка практика Верховного Суду

Третє питання — практично найболючіше, і саме тут за останній час накопичилась значна й послідовна судова практика не на користь бізнесу. Йдеться про те, коли саме підприємець зобов’язаний надати документи, що підтверджують облік і походження товару, — на момент початку фактичної перевірки чи протягом усього періоду її проведення.

Формальна підстава — зміна тексту закону. До 1 січня 2022 року пункт 12 статті 3 Закону №265 вимагав надати документи «під час проведення перевірки». Законом №1914-IX з 1 січня 2022 року формулювання замінили на «на початок проведення перевірки». Це на перший погляд технічна правка кардинально змінила правозастосування: раніше документи можна було донести протягом перевірки, тепер вони мають фізично перебувати на місці торгівлі саме на момент її старту.

Верховний Суд послідовно підтверджує цей підхід у цілій серії постанов: від 11.01.2024 у справі №420/12275/22, від 27.08.2024 у справі №300/2879/22, від 30.09.2025 у справі №520/22949/24 та від 03.03.2026 у справі №140/6980/24. У всіх цих справах суд повторює один і той самий висновок: ненадання на початок проведення перевірки документів, які підтверджують облік товарів, що знаходяться в місці продажу, є самостійною підставою для застосування штрафної санкції за статтею 20 Закону №265 — незалежно від того, чи були ці документи згодом надані під час самої перевірки або навіть раніше стадії оскарження.

Показова в цьому сенсі справа №140/6980/24. Підприємець стверджував, що документи товарного обліку — акт інвентаризації, форма ведення обліку товарних запасів, накладна на внутрішнє переміщення товару — існували в електронній формі й фізично перебували в магазині на момент перевірки, а перевіряючим навіть запропонували з ними ознайомитися, проте ті відмовились.

Ці ж документи підприємець згодом додав до скарги на податкове повідомлення-рішення. Суди першої та апеляційної інстанцій підтримали підприємця й скасували штраф у 692 925 грн, визнавши позицію податкової безпідставною.

Однак Верховний Суд це рішення скасував: сам факт, що документи нібито були готові до пред’явлення, значення не має, якщо контролюючому органу вони фактично не надавались — ані на початок перевірки, ані в процесі, ані листом чи безпосередньо до контролюючого органу до моменту прийняття рішення за результатами перевірки. Подання документів лише разом зі скаргою на вже прийняте ППР суд до уваги не взяв.

Аналогічно в справі №520/22949/24 Верховний Суд підтримав податкову: підприємець не зміг довести факт надання документів про походження товару на суму понад 2,6 млн грн ані на момент перевірки, ані в запереченнях на акт перевірки — а надані вже в суді докази (договори відповідального зберігання) суд визнав такими, що не спростовують факту порушення, оскільки їх слід було подати раніше, у встановленому порядку.

Важливий процесуальний нюанс, який випливає з цих справ: у платника податків дійсно є право донести документи вже після завершення перевірки — до моменту прийняття контролюючим органом рішення за її результатами (це прямо передбачено пунктом 44.6 та пунктом 86.7 статті 86 Податкового кодексу).

Але для цього документи потрібно подати правильно: разом із запереченнями на акт перевірки протягом 10 робочих днів з дня отримання акта, або надіслати листом з повідомленням про вручення чи подати безпосередньо до контролюючого органу до закінчення перевірки. Подання документів уже на етапі оскарження самого податкового повідомлення-рішення — це запізно, і Верховний Суд у справі №140/6980/24 це прямо підтвердив.

Сама Державна податкова служба звертає увагу на цю практику. У повідомленні від 4 травня 2026 року ДПС прямо посилається на постанови у справах №140/6980/24 і №520/22949/24, наголошуючи, що суб’єкт господарювання зобов’язаний надати документи про товарні запаси саме на початок перевірки, і саме ненадання таких документів є самостійною підставою для штрафу за статтею 20 Закону №265.

Відповідальність за це порушення сформульована в статті 20 Закону №265 і є доволі суворою — фінансова санкція у розмірі вартості товарів, які не обліковані у встановленому порядку, за цінами реалізації, але не менше 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (тобто не менше 170 грн, хоча на практиці орієнтиром є саме вартість товару, а не мінімальна сума).

Є й невелика юридична зачіпка для захисту, на яку варто звернути увагу, хоч спиратися на неї варто обережно. У справі №420/12275/22 Верховний Суд звернув увагу, що сама стаття 20 Закону №265 карає за ненадання документів, які підтверджують саме облік товару, тоді як податкова в тій справі закидала підприємцю лише несвоєчасне надання документів про походження товару — а це не тотожні поняття.

У підсумку справу тоді вирішив інший фактор (мораторій на застосування санкцій під час воєнного стану), тож остаточної переможної практики на цьому аргументі не збудовано. Але сам факт, що норма статті 20 і досі оперує словами «під час проведення перевірки», а вимога надати документи саме «на початок» міститься лише в пункті 12 статті 3, залишає простір для аргументації в конкретних спорах.

Що ж робити на практиці, аби не потрапити в ситуацію штрафу через процедурну помилку:

• якщо оригінали документів фізично зберігаються в бухгалтерії, а не в торговій точці, варто мати в місці продажу хоча б їх копії або електронні версії — оригінали можна пред’явити пізніше, до закінчення перевірки, якщо контролюючий орган цього вимагатиме;
• якщо товар надходить спочатку на склад, а потім розподіляється між торговими точками, кожне переміщення потрібно оформлювати окремим документом (наприклад, накладною-вимогою за формою М-11) — саме він підтверджуватиме підставу знаходження товару в конкретній точці продажу;
• якщо перевіряючі відмовляються ознайомитися з наявними документами (в паперовій чи електронній формі) під час самої перевірки, це варто зафіксувати і за першої можливості офіційно направити копії документів листом з повідомленням про вручення або подати безпосередньо до контролюючого органу — до закінчення перевірки, а не після отримання ППР.

Проблемні питання застосування ПРРО: що це означає для підприємців

Із трьох розглянутих питань лише перше — щодо післяплати через «Нову пошту» за строго визначених умов — має на сьогодні чітку й свіжу позицію Верховного Суду на користь платника податків, хоч і в жорстко окреслених межах конкретної моделі розрахунків.

Друге питання про товарний облік при безготівці має однозначну й задокументовану позицію податкової не на користь бізнесу, а судової практики, яка б цю позицію спростувала, поки не існує.

Третє питання щодо строків надання документів вирішено серією послідовних постанов Верховного Суду не на користь бізнесу: документи мають фізично перебувати в місці продажу й бути пред’явлені саме на момент початку перевірки, а донести їх пізніше — навіть у процесі тієї самої перевірки чи одразу після неї в належному порядку — можна, але подання лише на етапі оскарження ППР уже не рятує від штрафу.

Якщо ви працюєте за схожими моделями розрахунків, отримали штраф за відсутність РРО чи товарного обліку, або хочете заздалегідь перевірити, чи готовий ваш бізнес до фактичної перевірки, — команда YANKIV проведе аудит ФОП і оцінить реальні ризики вашої моделі роботи, а у випадку вже отриманого штрафу допоможе з судовим оскарженням ППР.