ЄСВ при неповному робочому дні: чому внесок може бути більшим за очікуваний

Неповний робочий час: що дозволяє закон

Почнемо з основи, без якої не зрозуміти решту. Трудове законодавство прямо дозволяє домовитися про неповний робочий день або неповний робочий тиждень.

Таку домовленість можна укласти одразу під час прийняття на роботу або вже згодом, коли обставини змінилися. Це закріплено у статті 56 Кодексу законів про працю.

Головний наслідок такої домовленості стосується оплати. Праця в цих випадках оплачується пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку.

Простими словами: якщо людина працює половину норми, вона має право отримувати половину від «повної» зарплати за цією посадою. І тут виникає перше питання, яке хвилює роботодавців: а що робити з мінімальною зарплатою?

Скільки можна платити працівнику на пів ставки

Мінімальна заробітна плата — це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну або годинну норму праці. Так її визначає стаття 3 Закону «Про оплату праці».

Ключове слово тут — «норму». Мінімалка гарантована тому, хто відпрацював повний місяць або повну годинну норму. Це підтверджує і стаття 3-1 того ж закону: зарплата за повністю виконану місячну чи годинну норму не може бути нижчою за мінімальну.

Звідси випливає просте правило для неповного робочого часу. Якщо працівник відпрацював повний місяць, ви зобов’язані нарахувати йому не менше мінімальної зарплати. Якщо ж він працює, скажімо, на 0,5 ставки, зарплата нижча за мінімальну цілком законна.

Але є нижня межа: нарахована сума не може бути меншою за ту частину мінімальної зарплати, яка припадає на фактично відпрацьований час.

Уявімо працівника на неповному робочому дні, якому за місяць нараховано 5 000 грн. Якщо ця сума відповідає відпрацьованому часу, роботодавець має повне право нарахувати саме її. Здається, на цьому тема закрита. На практиці — це лише половина історії.

Зарплата і ЄСВ — два різні розрахунки

Найпоширеніша помилка полягає в тому, що зарплату і базу для єдиного внеску сприймають як одну й ту саму цифру. Насправді закон про ЄСВ живе за власними правилами, і вони не завжди збігаються з правилами оплати праці. Саме через це ЄСВ при неповному робочому дні часто виявляється більшим, ніж роботодавець очікував.

Правило сформульоване у частині п’ятій статті 8 Закону № 2464 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування».

Якщо база нарахування єдиного внеску за місяць не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на цей місяць, сума внеску розраховується як добуток мінімальної зарплати та ставки ЄСВ. Простими словами: коли фактична зарплата менша за мінімалку, для розрахунку внеску замість неї беруть мінімалку.

Зверніть увагу: у цій нормі немає застереження про неповний робочий день. Закон не цікавить, чому база виявилася нижчою за мінімальну — через неповний робочий час чи з іншої причини.

Якщо зарплата нараховується за основним місцем роботи і вона менша за мінімальну, роботодавець у загальному випадку розраховує ЄСВ з мінімальної заробітної плати, незалежно від того, що працівник працював не повний робочий день.

Приклад: 5 000 грн зарплати і внесок з мінімальної

Повернімося до нашого працівника. Він працює неповний робочий день за основним місцем роботи, і за місяць йому нараховано 5 000 грн — менше за встановлену на цей місяць мінімальну зарплату.

У платіжній відомості ви цілком законно вказуєте 5 000 грн. Але коли доходить до єдиного внеску, базою стає не 5 000 грн, а розмір мінімальної заробітної плати за відповідний місяць.

Виходить дві різні цифри для одного працівника: зарплата, яка може бути нижчою за мінімальну через неповний робочий час, і база для ЄСВ за основним місцем роботи, яка дорівнює мінімальній заробітній платі. Саме це розмежування податкова просить не втрачати з поля зору.

Для бюджету компанії це означає, що економія від неповного робочого часу не є повною: зарплата зменшується пропорційно відпрацьованому часу, а внесок за основного працівника «прив’язаний» до мінімалки і нижче неї не опускається. Втім, із цього правила є винятки, і про них варто знати.

Коли ЄСВ рахують з фактичної зарплати: два винятки

Закон № 2464 передбачає ситуації, в яких правило про мінімальну базу не застосовується. У цих випадках ставка ЄСВ застосовується до фактично визначеної бази нарахування незалежно від її розміру, тобто внесок рахують саме від нарахованої суми, навіть якщо вона нижча за мінімалку. Таких ситуацій, за роз’ясненням податкової, дві:

• зарплата нараховується працівнику не за основним місцем роботи, тобто сумісникові;
• зарплата нараховується працівнику, який працює за трудовим договором з нефіксованим робочим часом.

Обидва винятки прямо закріплені у частині п’ятій статті 8 Закону № 2464. Для сумісника на пів ставки з тими самими 5 000 грн внесок розраховується від 5 000 грн, а не від мінімалки.

Так само і з працівником на договорі з нефіксованим робочим часом. Тому неповний робочий день сам по собі ще нічого не каже про базу ЄСВ — важливий статус працівника у вашій компанії.

Відео на тему: 🧑🏻‍⚖️ Як скасувати штраф після фактичної перевірки податкової?

Помилка програмування ПРРО: що саме потрібно довести

Верховний Суд не сказав, що посилання на технічну помилку неможливе в принципі. Він сказав, що це самостійна обставина, яка потребує доказів. Підприємиця зобов’язана довести суду, що назва «нікотинові» чи дозування 50 мг у системі обліку були наслідком істотної помилки, а не відображенням реальних властивостей товару.

Що це означає на практиці? Сторона, яка заперечує власні первинні документи, має підтвердити реальні характеристики товару або причини технічного збою. Одних пояснень для цього недостатньо. Не рятують самі по собі й сертифікати на харчову продукцію: суд зобов’язав зіставити такі пояснення з реальним асортиментом магазину та профілем діяльності підприємця, а доказів торгівлі харчовими добавками за цією адресою не було.

Є ще одна деталь. Верховний Суд нагадав апеляції про принцип офіційного з’ясування всіх обставин справи зі статті 2 та частини 4 статті 9 КАС України: суд може витребувати докази з власної ініціативи. Тож він не має права просто зафіксувати «податкова не довела» і зупинитися, якщо у справі лежать чеки з назвами товарів, які ніхто не перевірив.

Тягар доказування працює в обидва боки: епізод зі штрафом 1 020 грн

Було б неправильно читати постанову як рішення виключно на користь податкової: той самий принцип у цій же справі спрацював проти ДПС.

Штраф 1 020 грн за пунктом 121.1 статті 121 Податкового кодексу податкова наклала за ненадання документів під час перевірки. Але єдиним доказом надіслання запиту виявився фіскальний чек поштового відділення.

Верховний Суд погодився з апеляцією: такий чек не показує ні змісту листа, ні факту його отримання адресатом. Довести не лише складання запиту, а й його вручення має контролюючий орган, і без цього висновок про порушення є припущенням. У цій частині постанову апеляції залишено без змін.

Контраст показовий. Податкова спиралася на документ, який нічого не підтверджує, і програла епізод. Платник заперечував власні документи без доказів і втратив виграну в апеляції справу. Тягар доказування в податковому спорі не має «улюбленої» сторони: він переходить до того, хто робить твердження.

Номенклатура товарів у ПРРО: більше ніж фіскалізація

Головний практичний висновок постанови стосується буденної роботи з касою. Правильність номенклатури товарів у РРО/ПРРО має значення не лише для фіскалізації. У разі спору з ДПС ці дані можуть стати одним із доказів, за якими суд оцінюватиме реальний характер господарської операції.

Здається, що назва товару в чеку є формальністю, яку налаштували один раз і забули. На практиці кожен чек є первинним документом, який ви сформували самі і який зберігається в базі податкової.

Інспектор може проаналізувати чеки за весь період перевірки, як у справі №280/2818/25. Якщо назви в ПРРО не відповідають тому, що ви насправді продаєте, у суді ви опинитеся в позиції сторони, яка заперечує власні документи, з усіма наслідками для тягаря доказування.

Висновок

Правило «податкова повинна все довести» працює, але не означає, що платник може обмежитися запереченням. Верховний Суд у справі №280/2818/25 розділив дві речі: обов’язок ДПС довести порушення і обов’язок платника довести факти, на яких він будує свій захист. Якщо ви стверджуєте, що дані вашого ПРРО помилкові, ця обставина сама потребує доказів, і збирати їх маєте ви.

Наша порада проста. Ставтеся до номенклатури в РРО/ПРРО як до документа, який колись може прочитати суддя. А якщо спір уже виник, не будуйте захист лише на тезі «податкова нічого не довела»: оцініть, які з ваших документів працюють проти вас, і підготуйте докази під кожне заперечення ще до подання позову.

Спір із податковою виграють не гаслом «ДПС нічого не довела», а підготовленими доказами під кожне заперечення.

Наша команда бере на себе судове оскарження результатів податкової перевірки і починає з того, що дивиться на акт, чеки та первинні документи очима судді: що вже доведено, що маєте довести ви і які докази для цього зібрати. 

Якщо ж хочете самостійно розібратися, як проходить перевірка і як розподіляється тягар доказування на кожному етапі, зверніть увагу на курс «Податкові перевірки: від підготовки до оскарження».