Куди платити податок ФОП, який проживає в ЄС: і як не потрапити на подвійне оподаткування

Типова ситуація

Людина відкриває ФОП третьої групи в Україні, виїжджає до країни ЄС, продовжує надавати послуги — іноземним замовникам, отримує оплату на євровий рахунок ФОП за укладеними договорами й інвойсами. Формально все виглядає прозоро: дохід задекларовано, податок сплачено. Але питання, перед якою саме державою підприємець фактично несе податкові зобов’язання, залишається відкритим.

Позиція української податкової

За українським ФОП зобов’язання зі сплати податків в Україні нікуди не зникають: підприємець третьої групи продовжує сплачувати 5% єдиного податку та 1% військового збору відповідно до вимог Податкового кодексу та Закону про ЄСВ. У цьому сенсі нічого не змінюється незалежно від фактичного місця проживання.

Ключовий момент позиції ДПС — сама реєстрація ФОП в Україні розглядається податковою як достатня підстава вважати особу податковим резидентом України, навіть якщо фактичний центр життєвих інтересів людини вже перемістився за кордон.

Головна пастка: подвійне оподаткування

Проблема в тому, що країна фактичного проживання оцінює ситуацію за власними правилами. Податкове резидентство ФОП за кордоном визначається місцевим законодавством незалежно від українського статусу — і якщо особа відповідає критеріям резидентства цієї країни (перебування понад 183 дні на рік або наявність там центру життєвих інтересів), місцеві податкові органи можуть вимагати декларування доходу від підприємницької діяльності та його оподаткування за внутрішніми правилами цієї держави.

Тут і виникає ключовий ризик: одна й та сама сума доходу потенційно підлягає оподаткуванню одразу у двох юрисдикціях.

Чому конвенції про уникнення подвійного оподаткування не завжди рятують

Між Україною та більшістю країн ЄС діють міжнародні договори про уникнення подвійного оподаткування. Але конвенція про уникнення подвійного оподаткування ФОП охоплює не автоматично весь дохід підприємця, а лише ті податки, які прямо визначені у відповідному договорі.

Проблема саме в тому, що український єдиний податок — це спеціальний пільговий режим оподаткування, а не загальний податок на прибуток чи дохід у класичному розумінні. Тому на практиці іноземні податкові органи можуть просто не визнати сплачений в Україні єдиний податок як підставу для заліку проти власних податкових зобов’язань — і вимагатимуть доплатити податок за законодавством країни проживання в повному обсязі, без урахування вже сплаченого в Україні.

Це не обмежується лише правилом 183 днів

Важливо розуміти: питання податкового резидентства не зводиться виключно до підрахунку днів перебування в країні. Якщо діяльність фактично здійснюється саме з території іншої держави — тобто людина фізично працює звідти, а не просто там проживає, — місцеві податкові органи можуть розглядати цю діяльність як таку, що підлягає оподаткуванню за внутрішнім законодавством країни, незалежно від формального підрахунку днів.

Тому аналіз ситуації завжди повинен враховувати конкретне податкове законодавство країни перебування та точні положення діючої з нею конвенції, а не спиратись лише на загальне правило “183 дні”.

Що це означає на практиці

Сплата єдиного податку в Україні сама по собі не гарантує звільнення від оподаткування в країні фактичного проживання. Перш ніж вважати питання закритим, варто окремо проаналізувати:

• чи визнає конкретна країна ЄС вас податковим резидентом за власними критеріями;
• чи поширюється чинна конвенція про уникнення подвійного оподаткування саме на український єдиний податок;
• і чи є практика, коли місцеві органи все ж враховують сплачений в Україні податок при розрахунку власних зобов’язань.

За результатами такого аналізу підприємець опиняється перед вибором: або свідомо виходити з українського податкового резидентства й переходити на податковий облік у країні фактичного проживання, або продовжувати сплачувати податок в Україні, додатково проконсультувавшись з місцевим фахівцем щодо ризиків подвійного оподаткування саме в цій конкретній юрисдикції.

Висновок

Питання, куди платити податок, якщо український ФОП проживає в ЄС, не має єдиної універсальної відповіді — вона залежить від конкретної країни проживання, критеріїв резидентства цієї країни та того, чи поширюється на єдиний податок відповідна міжнародна конвенція.

Головний ризик — вважати, що сплата 5% та 1% в Україні автоматично закриває всі податкові питання за кордоном, тоді як насправді країна проживання може паралельно вимагати оподаткування того самого доходу за власними правилами.

Якщо ви ведете ФОП з-за кордону і хочете розібратися, чи є у вашій ситуації ризик подвійного оподаткування — зв’яжіться з нами для консультації!