Податкова отримала дані про іноземні доходи: що робити

Нормативно-правове підґрунтя міжнародного обміну податковою інформацією

Правовою основою для отримання Україною відомостей від компетентних органів іноземних держав є, як правило, два рівні міжнародних договорів. По-перше, це двосторонні конвенції про уникнення подвійного оподаткування, які, крім розподілу прав оподаткування, традиційно містять окрему статтю про обмін інформацією між компетентними органами договірних держав – необхідною для виконання положень конвенції або національного законодавства, зокрема для запобігання податковому шахрайству та ухиленню від оподаткування.

По-друге, це багатостороння Конвенція про взаємну адміністративну допомогу в податкових справах від 25.01.1988, ратифікована Законом України від 17.12.2008 № 677-VI і чинна для України з 01.07.2009. Статті 4 та 5 цієї Конвенції зобов’язують договірні держави обмінюватися інформацією, яка може бути доречною для встановлення суми та збору податку, стягнення податкової заборгованості та притягнення до відповідальності за податкові правопорушення.

На національному рівні порядок такого обміну деталізований наказом Міністерства фінансів України від 16.04.2022 № 118 «Про затвердження Порядку обміну податковою інформацією з компетентними органами іноземних країн». Отримана в такий спосіб інформація централізовано опрацьовується ДПС України, яка потім листами доводить її до відповідних головних управлінь в областях за місцем перебування платників податків на обліку.

Що ж до статусу отриманої інформації в системі податкового контролю, підпункт 72.1.4 пункту 72.1 статті 72 Податкового кодексу України (далі – ПК України) прямо відносить до податкової інформації відомості, що надійшли від органів влади інших держав, міжнародних організацій або нерезидентів.

Підпункт 83.1.2 пункту 83.1 статті 83 ПК України, своєю чергою, визначає податкову інформацію як одну з підстав, на яких посадові особи контролюючих органів формують висновки під час перевірок. Нарешті, підпункти 78.1.1 та 78.1.2 пункту 78.1 статті 78 ПК України дозволяють призначити документальну позапланову перевірку, якщо отримана податкова інформація свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, а платник податків не надав пояснень та документального підтвердження на обов’язковий запит контролюючого органу протягом 15 робочих днів.

Саме на стику цих норм – права контролюючого органу використовувати іноземну податкову інформацію та вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) щодо доказування – і сформувалася правова позиція Верховного Суду.

Перша складова позиції: міжнародна податкова інформація – належна підстава для призначення та проведення перевірки

У кожній з проаналізованих справ Верховний Суд підтвердив, що отримана в порядку міжнародного обміну інформація є податковою інформацією у розумінні статті 72 ПК України, і контролюючий орган мав право використати її як підставу для призначення документальної позапланової невиїзної перевірки за підпунктами 78.1.1, 78.1.2 пункту 78.1 статті 78 ПК України.

Так, у постанові від 08.09.2026 у справі № 560/4741/25 Верховний Суд прямо зазначив, що «отримана контролюючим органом у межах міжнародного обміну податковою інформацією, є одним із передбачених законом джерел податкової інформації та може використовуватися під час здійснення податкового контролю, у тому числі при призначенні та проведенні перевірок, а також під час прийняття рішень за їх результатами».

Ідентичне за змістом формулювання міститься в постановах у справах № 420/12445/25, № 560/9531/25 та № 240/22077/25 – Верховний Суд послідовно відхиляє доводи касаційних скарг про те, що лист ДПС України взагалі не може бути покладений в основу перевірки, оскільки нібито є лише внутрішнім листуванням між органами податкової служби, а не первинним документом у розумінні ПК України.

У справі № 600/2950/25-а платник податків також наполягав, що лист ДПС України не є первинним документом, а тому не міг слугувати підставою для перевірки. Верховний Суд і в цьому випадку не погодився з таким доводом, підтвердивши право контролюючого органу спиратися на податкову інформацію як на підставу для призначення перевірки.

Таким чином, перша частина правової позиції Верховного Суду є усталеною й не викликає розбіжностей, а аргумент платника податків про те, що лист ДПС – це не документ, а перевірку взагалі не можна було призначати, суди касаційної інстанції систематично відхиляють. Отримана від компетентного органу іноземної держави інформація – це законне джерело для запуску податкового контролю, незалежно від того, якого саме виду доходу вона стосується.

Водночас право контролюючого органу використовувати таку інформацію не звільняє його від дотримання суто процедурних вимог до призначення й проведення перевірки.

У постанові від 17.06.2026 у справі № 240/22077/25 Верховний Суд звернув увагу на самостійний процесуальний аспект – дотримання порядку повідомлення платника податків про перевірку за пунктом 79.2 статті 79 та статтею 42 ПК України. Оскільки наказ про проведення перевірки та повідомлення були надіслані не на ту адресу, за якою, на думку скаржника, він фактично перебував на податковому обліку, а суди попередніх інстанцій не з’ясували, яка адреса дійсно значилася як податкова, Верховний Суд визнав передчасними висновки про дотримання контролюючим органом процедури повідомлення. Порушення таких вимог є самостійною підставою для оскарження, незалежно від змісту й достовірності самої податкової інформації.

Друга, вирішальна складова позиції: наявність міжнародної інформації – не є автоматичним доказом отримання доходу

Ключовий і практично найважливіший висновок, який об’єднує постанови у справах № 560/4741/25, № 420/12445/25, № 560/9531/25 та № 240/22077/25, Верховний Суд сформулював майже дослівно однаково в кожній з них. Це формулювання вперше з’явилося в постанові від 17.06.2026 у справі № 240/22077/25 і надалі відтворювалося як усталений підхід у справах № 560/9531/25, № 560/4741/25 та № 420/12445/25 (у двох останніх Верховний Суд прямо посилається на постанови у справах № 240/22077/25 та № 560/9531/25 як на такі, що підтримують цей підхід).

Формулювання звучить так: «сам по собі факт отримання такої інформації не звільняє контролюючий орган від обов’язку доведення обставин, з якими податкове законодавство пов’язує виникнення у платника податкового обов’язку, а суд – від обов’язку надати оцінку достатності, достовірності та взаємному зв’язку доказів у їх сукупності. Наявність міжнародної податкової інформації не може бути достатньою підставою для висновку про отримання платником податків оподатковуваного доходу та визначення грошових зобов’язань без з’ясування інших обставин, що входять до предмета доказування у справі».

Верховний Суд визначив предмет доказування у спорах цієї категорії ширше, ніж просто факт надходження до контролюючого органу міжнародної податкової інформації.

Предметом доказування є, за формулюванням Суду, є не лише факт надходження до контролюючого органу міжнародної податкової інформації щодо позивача, а й встановлення того, чи підтверджує така інформація отримання нею саме доходу, який відповідно до положень ПК України є об’єктом оподаткування, а також його розміру та періоду отримання.

Із цього загального підходу випливають три групи обставин, які суди зобов’язані досліджувати в кожній справі цієї категорії – незалежно від того, про якого саме іноземного контрагента чи платформу йдеться.

Перша обставина: Ідентифікація платника податків

Перша група обставин стосується того, чи дозволяє отримана інформація ідентифікувати саме конкретну фізичну особу – позивача, а не просто особу зі схожими даними. У справах № 420/12445/25 та № 240/22077/25 скаржники вказували, що в наданих даних були відсутні реєстраційний номер облікової картки платника податків (РНОКПП) та реквізити банківського рахунку, а у відповідних графах документа іноземного походження стояли позначки про відсутність таких даних у джерела.

Верховний Суд не визнав відсутність цих реквізитів автоматичною підставою для визнання інформації неналежною. Навпаки, суд зазначив, що «наявність у міжнародній податковій інформації імені особи, дати народження, адреси електронної пошти, імені користувача облікового запису (username), внутрішнього ідентифікатора облікового запису (account reference) або інших ідентифікуючих відомостей може мати доказове значення для встановлення зв’язку відповідної інформації з конкретною фізичною особою. Тому сама по собі відсутність у такій інформації РНОКПП або реквізитів банківського рахунку не свідчить про її автоматичну недопустимість чи непридатність для ідентифікації особи».

Водночас Суд одразу уточнив, що належна оцінка таких відомостей потребує дослідження не лише самої міжнародної податкової інформації, а й особливостей того джерела, від якого вона походить,  порядку формування відповідних облікових даних, вимог до підтвердження особи контрагента чи одержувача коштів, механізмів верифікації даних та значення конкретних ідентифікаторів. У справі № 240/22077/25 Верховний Суд додатково вказав, що суди попередніх інстанцій не надали оцінки поясненням контролюючого органу щодо змісту таких ідентифікаторів і не дослідили, наскільки вони дають змогу пов’язати отриману інформацію саме з позивачем, – тому висновок про належність доходу позивачу визнано недостатньо обґрунтованим.

Отже, це не питання формальної наявності чи відсутності конкретного реквізиту, а питання фактичного дослідження судом того, наскільки достовірно наявні в листі ідентифікатори дозволяють пов’язати відображену суму саме з конкретним платником податків – незалежно від того, чи йдеться про виплату від іноземної компанії, замовника послуг, онлайн-платформи чи будь-якого іншого нерезидента.

Друга обставина: Правова природа грошового показника та момент отримання доходу

Другою важливою обставиною є правова та економічна природа суми, зазначеної у міжнародній податковій інформації. У справах № 560/4741/25, № 420/12445/25, № 560/9531/25 та № 240/22077/25 Верховний Суд звернув увагу на те, що сам факт зазначення певної суми в інформації, отриманій від іноземного компетентного органу, ще не підтверджує отримання платником податків саме такого розміру доходу.

Суди повинні встановити, що саме відображає відповідна сума. Чи є вона фактично виплаченим платнику доходом, загальним оборотом за певний період, сумою нарахувань до утримання комісій чи інших витрат або інший показник, сформований іноземною установою відповідно до її внутрішніх правил та методології. Без з’ясування економічної природи такого показника неможливо зробити обґрунтований висновок про розмір доходу, який підлягає оподаткуванню в Україні.

Тобто цифра, зазначена навпроти прізвища платника податків у міжнародному обміні інформацією, потребує додаткової перевірки. Необхідно встановити її походження, період, за який вона сформована, вид операцій, яких вона стосується, а також чи відповідає вона саме тій сумі, яку платник фактично отримав у своє розпорядження.

Окремим, але безпосередньо пов’язаним із цим питанням є встановлення моменту отримання доходу. Пункт 164.4 статті 164 ПК України передбачає спеціальний порядок перерахунку доходів, виражених в іноземній валюті.

Такий дохід визначається за офіційним валютним курсом НБУ, що діяв на момент його нарахування або отримання. Отже, для правильного визначення податкових зобов’язань принципове значення має не лише загальна сума доходу, а й дата, на яку він був отриманий або нарахований.

У зазначених справах Верховний Суд звернув увагу на те, що суди попередніх інстанцій не перевірили, чи дають наявні матеріали можливість встановити факт отримання відповідного доходу та конкретний момент його отримання. Без такої перевірки неможливо належним чином застосувати передбачений пунктом 164.4 статті 164 ПК України порядок валютного перерахунку.

Зокрема, у справі № 240/22077/25 позивач звертав увагу на те, що контролюючий орган застосував курс НБУ станом на 31 грудня відповідного року до всієї суми доходу за рік, а не здійснив перерахунок окремих виплат за курсом, який діяв на дату їх фактичного отримання. За позицією позивача, такий підхід призвів до завищення визначених податкових зобов’язань.

Цей аспект має практичне значення для оцінки податкових донарахувань, сформованих на підставі міжнародного обміну податковою інформацією. Якщо така інформація містить лише загальну суму без деталізації дат та окремих виплат, контролюючому органу необхідно додатково встановити, коли саме відповідні кошти були нараховані або отримані платником. Лише після цього може бути визначений валютний еквівалент доходу та, відповідно, правильна база для оподаткування.

Третя обставина: Форма та належне оформлення документів іноземного походження

Окрему увагу Верховний Суд у справах № 560/4741/25 та № 240/22077/25 звернув на питання форми та належного оформлення документів іноземного походження, які контролюючий орган використовує як підставу для прийняття податкових повідомлень-рішень.

У таких справах платники податків, зокрема, ставили під сумнів можливість використання як належних доказів листів компетентних органів іноземних держав та іншої інформації, складеної іноземною мовою, якщо такі документи не були належним чином перекладені українською мовою або оформлені з дотриманням установлених вимог. Тобто питання стосувалося не змісту отриманої від іноземного органу інформації, а того, у якій формі вона була подана та чи могла така інформація бути належним чином використана як доказ у податковому спорі.

У справі № 420/12445/25 скаржник додатково звертав увагу на процесуальний аспект — долучення судом апеляційної інстанції копії листа іноземного компетентного органу поза межами встановлених процесуальних строків для подання доказів. Отже, у цьому випадку питання стосувалося вже не лише змісту та перекладу документа, а й дотримання порядку його подання до суду.

Верховний Суд зазначив, що наведені доводи не отримали належної оцінки судами попередніх інстанцій. У зв’язку з цим під час нового розгляду судам необхідно надати окрему оцінку питанням форми подання документів іноземного походження, їх перекладу, належності та допустимості як доказів, а також дотриманню процесуального порядку їх подання.

Для податкових спорів це має практичне значення. Сам факт отримання ДПС інформації від іноземного компетентного органу ще не означає, що така інформація автоматично набуває статусу належного та допустимого доказу. Важливими є не лише джерело походження документа та його зміст, а й спосіб його оформлення, можливість встановити зміст документа українською мовою, його автентичність та дотримання процедури подання такого доказу до суду.

Водночас питання форми документа не слід розглядати ізольовано від його змісту та інших матеріалів справи. Навіть якщо документ іноземного походження містить інформацію, потенційно важливу для висновків контролюючого органу, суд має оцінити його в сукупності з іншими доказами та встановити, чи може саме цей документ підтверджувати обставини, на які посилається податковий орган.

Таким чином, у спорах, де податкові висновки ґрунтуються на інформації, отриманій з-за кордону, платнику податків доцільно перевіряти не лише достовірність та зміст такої інформації, а й дотримання вимог до її оформлення, перекладу та процесуального використання. Неналежна форма документа сама по собі не завжди вирішує спір, однак вона є обставиною, яка має бути належним чином досліджена судом під час оцінки доказової бази контролюючого органу.

Четверта обставина: Розподіл тягаря доказування

Правові висновки Верховного Суду в цій категорії справ ґрунтуються на загальних правилах розподілу тягаря доказування, встановлених статтею 77 КАС України. За загальним правилом кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги або заперечення.

Водночас для спорів щодо оскарження рішень суб’єкта владних повноважень закон встановлює спеціальне правило: саме на відповідача покладається обов’язок довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності. Для контролюючого органу це означає необхідність надати суду докази, на підставі яких були сформовані відповідні податкові висновки та прийнято спірне рішення.

Разом із тим цей принцип не означає, що платник податків у кожному випадку може обмежитися лише запереченням проти доводів податкового органу. У справі № 560/4741/25 Верховний Суд звернув увагу на інший аспект розподілу доказового навантаження, пов’язаний із положеннями пункту 85.2 статті 85 ПК України. Після початку перевірки платник податків зобов’язаний надати контролюючому органу в повному обсязі документи, що належать або пов’язані з предметом перевірки.

Відповідно, якщо контролюючий орган надає докази, які ставлять під сумнів достовірність задекларованих платником показників або свідчать про можливу наявність доходу, який не був належним чином задекларований, платник податків повинен належним чином відреагувати на такі доводи та надати докази на їх спростування. Залежно від характеру спору це можуть бути документи, які підтверджують відсутність відповідного доходу, його іншу правову природу, наявність підстав для звільнення від оподаткування, застосування іншої ставки податку або інші обставини, що впливають на правильність визначення податкових зобов’язань.

Таким чином, стаття 77 КАС України не встановлює одностороннього обов’язку доказування виключно для контролюючого органу. Її положення формують процесуальний баланс. Податковий орган повинен довести правомірність прийнятого рішення та обґрунтувати свої висновки належними доказами, тоді як платник, заперечуючи встановлені податковим органом обставини, має надати докази, які їх спростовують.

Саме цей баланс має принципове значення для розуміння різних результатів розгляду справ, які на перший погляд стосуються однакової проблематики. Відмінність може полягати не лише у правовій позиції суду, а й у тому, які саме докази були надані контролюючим органом, чи підтверджували вони його висновки та чи зміг платник податків належними доказами спростувати встановлені обставини.

Тому у податковому спорі важливо оцінювати не лише те, на кого формально покладено тягар доказування, а й те, чи виконала кожна сторона свій процесуальний обов’язок. Для контролюючого органу це означає необхідність довести правомірність свого рішення, а для платника – бути готовим документально спростувати конкретні обставини, покладені ДПС в основу податкових висновків.

Чому справа № 600/2950/25-а закінчилася інакше, або коли міжнародної інформації достатньо?

Не в усіх подібних справах Верховний Суд скасовує рішення на користь платника податків. Показовий протилежний приклад – постанова Верховного Суду від 06.08.2026 у справі № 600/2950/25-а, у якій касаційну скаргу платника податків залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення – в силі. На перший погляд це виглядає як відхилення від описаної вище позиції, проте детальний аналіз показує, що це не суперечність, а логічне продовження тієї самої концепції: висновок про доведеність доходу залежить від повноти встановлених судами обставин у кожній конкретній справі, а не від самого факту наявності міжнародної інформації.

По-перше, у цій справі суди попередніх інстанцій дослідили – і Верховний Суд це підтвердив – дотримання контролюючим органом усієї процедури: направлення запиту про надання пояснень, вручення його позивачу під розписку, надання позивачу роз’яснень у відповідь на її звернення, повторне нагадування про необхідність відповіді, і лише після безрезультатного спливу строків – призначення та проведення перевірки з дотриманням строків повідомлення.

По-друге, і це найважливіше – позивач у цій справі, на відміну від справ № 560/4741/25, № 420/12445/25, № 560/9531/25 та № 240/22077/25, не надала контролюючому органу і суду жодних пояснень чи документів на спростування факту отримання доходу ні під час перевірки, ні під час судового розгляду. Формально касаційна скарга ОСОБА_1 у справі № 600/2950/25-а порушувала майже ті самі питання, що й в інших справах – про недопустимість листа ДПС України як єдиного доказу, про необхідність встановлення моменту отримання доходу для цілей пункту 164.4 статті 164 ПК України та про правильність застосування валютного курсу. Однак у цій справі суди першої й апеляційної інстанцій вже дослідили ці обставини по суті – і встановили, що позивач не спростувала жодним доказом отримання доходу, притому що сама сума (154 525 доларів США) та отримувач були зафіксовані у листі ДПС України з достатньою для ідентифікації деталізацією, а сам платник податків фактично ухилилася від змістовної співпраці з контролюючим органом під час перевірки.

Верховний Суд також окремо зазначив у цій постанові, що посилання позивача на постанови у справах № 240/22077/25 та № 560/9531/25 не є переконливими, оскільки в цих справах Верховний Суд не сформував остаточної правової позиції по суті спору, а скасував рішення з підстав процесуального характеру – неповноти встановлення обставин – і направив справи на новий розгляд, тобто остаточна оцінка доведеності доходу в цих справах ще попереду.

Таким чином, справа № 600/2950/25-а не спростовує загальну позицію Верховного Суду про недостатність самого факту наявності міжнародної податкової інформації, а демонструє її інший бік, коли суди попередніх інстанцій дослідили обставини справи по суті, встановили ідентифікацію особи, суму та належність процедури повідомлення й перевірки, а платник податків не скористався своїм правом спростувати висновки контролюючого органу жодними доказами, – податкове повідомлення-рішення визнається правомірним, і посилання на формальну недостатність листа ДПС України саме по собі касаційну скаргу не рятує.

Практичні наслідки для платників податків

Із наведеної практики можна виснувати кілька практичних правил для фізичних осіб, які отримали запити, акти перевірок чи податкові повідомлення-рішення, обґрунтовані даними міжнародного обміну податковою інформацією щодо будь-яких іноземних доходів – від роботи з іноземними контрагентами, надання послуг чи продажу товарів за кордоном, отримання коштів на іноземні рахунки чи через міжнародні платіжні системи.

По-перше, оскаржувати сам факт призначення перевірки з посиланням на те, що лист ДПС – не є достатнім документом, малоперспективно. Верховний Суд послідовно визнає міжнародну податкову інформацію належною законною підставою для перевірки. Натомість варто ретельно перевіряти дотримання суто процедурних вимог – чи вручені наказ про перевірку та повідомлення про її початок саме за податковою адресою платника (а не за випадковою чи застарілою адресою), чи витримані строки, передбачені пунктом 79.2 статті 79 та статтею 42 ПК України. Порушення цієї процедури, як показує наведена вище практика, може бути самостійною підставою для скасування рішень, прийнятих за результатами такої перевірки.

По-друге, головний напрям захисту у спорах по суті – це вимога до контролюючого органу довести (а до суду – дослідити) три групи обставин:

1. що отримана інформація дозволяє однозначно ідентифікувати саме позивача, з урахуванням реальних механізмів верифікації, які застосовує джерело такої інформації;
2. що зазначена сума є саме доходом, фактично отриманим особою, а не узагальненим показником обороту чи іншим розрахунковим показником;
3. конкретні дати й суми окремих виплат, необхідні для правильного перерахунку доходу в гривню за курсом НБУ, що діяв на момент кожного окремого нарахування чи отримання коштів, а не за курсом на довільно обрану дату (наприклад, на кінець року).

По-третє, платнику податків не варто обмежуватися пасивним запереченням і посиланням на процесуальні недоліки з боку контролюючого органу. Як показує наведена вище практика, за відсутності з боку платника будь-яких документів чи пояснень на спростування отримання доходу суди схильні визнавати сукупність наявних у контролюючого органу доказів достатньою. Тому доцільно, отримавши запит контролюючого органу, надавати змістовну відповідь по суті, а в разі судового оскарження – наполягати на дослідженні судом усіх трьох зазначених груп обставин, а не обмежуватися загальними запереченнями проти допустимості листа ДПС України.

По-четверте, варто звертати увагу на форму та належне оформлення документів іноземного походження, покладених в основу податкового повідомлення-рішення, – їх переклад українською мовою та відповідність вимогам щодо засвідчення. Хоча Верховний Суд ще не сформулював остаточного висновку з цього питання в жодній із проаналізованих справ (справи направлені на новий розгляд саме з-поміж іншого для його з’ясування), сама постановка цього питання в касаційних скаргах і його визнання Верховним Судом таким, що потребує оцінки, свідчить про перспективність цього аргументу для захисту.

Підсумки

Позиція Верховного Суду, сформована протягом 2026 року у справах про оскарження податкових повідомлень-рішень, обґрунтованих даними міжнародного обміну податковою інформацією, полягає в чіткому розмежуванні двох питань: правомірності використання такої інформації як підстави для податкового контролю та її самостійної доказової достатності для висновку про отримання платником податків оподатковуваного доходу.

Перше питання вирішено на користь контролюючих органів – лист ДПС України з переданими іноземним компетентним органом відомостями є законним джерелом податкової інформації, здатним обґрунтувати призначення документальної позапланової перевірки, незалежно від того, якого саме виду доходу чи іноземного контрагента стосується ця інформація.

Друге питання вирішується виключно за результатами повного, всебічного та об’єктивного дослідження судом усіх обставин у сукупності – ідентифікації платника, правової природи зазначеної суми, моменту отримання доходу та належності форми покладених в основу рішення документів.

Наведена вище практика водночас нагадує, що цей підхід не є автоматичним захистом для будь-якого платника податків, який просто заперечує проти нарахувань. Якщо контролюючий орган дотримався процедури, а суди дослідили наявні докази по суті й платник податків не надав жодного спростування, податкове повідомлення-рішення, обґрунтоване міжнародною податковою інформацією, може бути визнане правомірним у повному обсязі.

Це остаточно підтверджує, що результат кожної конкретної справи залежить не від абстрактної категорії допустимості чи недопустимості листа ДПС України, а від конкретної повноти доказової бази та активності обох сторін спору – контролюючого органу в доведенні обставин та платника податків у їх спростуванні.

Якщо ви отримали податкове повідомлення-рішення, ми допожемо оскаржити ППР!