Перевірка в кабінеті ДПС: нова позиція Верховного Суду 2026

За задумом Податкового кодексу України документальна виїзна перевірка виглядає передбачувано, та зазвичай починається за звичною схемою: наказ, направлення, візит посадових осіб контролюючого органу за місцезнаходженням платника податків.

Проте на практиці дедалі частіше трапляється інший сценарій. Інспектори приходять за податковою адресою, не застають платника або його представників, складають акт про неможливість проведення перевірки, після чого відбувається перевірка в кабінеті ДПС, а документи витребовують електронною поштою чи через месенджери. Іноді таку зміну оформлюють окремим наказом про внесення змін до первинного наказу, а іноді не оформлюють нічим.

Для платника це не дрібна формальність. За результатами такої перевірки приймаються податкові повідомлення-рішення на суми, які нерідко обчислюються мільйонами гривень, а відповідь на питання, чи має значення, де і в який спосіб проводилася перевірка, може вирішити долю всього спору.

Верховний Суд протягом останнього року двічі звертався до цієї проблеми: у постанові від 22 жовтня 2025 року у справі № 420/17240/24 та в постанові від 11 серпня 2026 року у справі № 320/46652/23. На перший погляд, висновки цих рішень різняться: у першому випадку суд вимагає досліджувати «об’єктивні причини» зміни виду перевірки, у другому наголошує, що відсутність платника за адресою сама по собі не дає податковому органу права перевіряти його у власному приміщенні. Насправді ж обидві постанови описують різні фактичні ситуації і спільно формують чітку логіку оцінки таких спорів.

У цій статті детально проаналізуємо нормативне регулювання виїзних і невиїзних перевірок, розмежування двох типових сценаріїв порушення, позиції Верховного Суду у зазначених справах та запропонуємо практичний алгоритм захисту платника податків.

Нормативна основа: чим виїзна перевірка відрізняється від невиїзної

Базово про різницю між виїзною і невиїзною перевіркою і два типові сценарії порушення ми писали у статті «ДПС та виїзна перевірка у себе в кабінеті: розбираємо, чому це незаконно». Тут зосередимося на тому, як ці ситуації оцінює Верховний Суд.

Вичерпний перелік видів перевірок та порядок їх проведення визначає глава 8 розділу II Податкового кодексу України (далі – ПКУ). Відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПКУ контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові, виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Згідно з підпунктом 75.1.2 цього пункту документальною виїзною вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об’єкта права власності, стосовно якого вона проводиться. Невиїзна перевірка, своєю чергою, проводиться в приміщенні самого контролюючого органу.

Це два різні процедурні режими, і розмежування між ними має практичне значення.

Для виїзної перевірки право приступити до її проведення виникає за сукупності двох умов, визначених статтею 81 ПКУ: наявності законної підстави (правова складова) та пред’явлення або надіслання у випадках, визначених Кодексом, направлення на перевірку, копії наказу і службового посвідчення (формальна складова). Якщо ці документи не пред’явлено або оформлено з порушеннями, це, згідно з абзацом п’ятим пункту 81.1 статті 81, є підставою для недопущення посадових осіб до перевірки. Для позапланових перевірок додатково діє пункт 78.4 статті 78 ПК України: рішення про перевірку оформлюється наказом, а право на її проведення виникає лише за умови, що до початку перевірки платнику вручено копію наказу у порядку, визначеному статтею 42 ПКУ.

Для невиїзної перевірки діє окрема норма. Згідно з пунктом 79.2 статті 79 ПКУ документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику копії такого наказу та письмового повідомлення про дату початку і місце проведення перевірки. Наказ про невиїзну перевірку має бути надісланий платнику рекомендованим листом не пізніше ніж за 30 календарних днів до її початку або вручений наручно із зазначенням дати перевірки.

Отже, різниця полягає не лише в місці. Виїзна перевірка передбачає допуск інспекторів до території та приміщень платника і його безпосередню участь, а невиїзна має власний порядок повідомлення. Саме тому підміна одного виду іншим позбавляє платника тих гарантій, на які він розраховував, отримавши наказ про виїзну перевірку: права бути присутнім, надавати документи безпосередньо інспекторам, одразу давати пояснення і заперечення.

Додатковим орієнтиром є загальні засади публічного права. Контролюючий орган як суб’єкт владних повноважень зобов’язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією і законами України (стаття 19 Конституції України, стаття 2 Кодексу адміністративного судочинства України, далі — КАС України). А відповідно до статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, одержані з порушенням порядку, встановленого законом. З цього виводять: якщо акт перевірки складено з порушенням процедури, він не може бути допустимим доказом у справі.

Окремо слід зазначити, що сам вибір виду позапланової перевірки є дискрецією податкового органу. У постанові від 5 червня 2024 року у справі № 520/4882/23 Верховний Суд виходив із того, що за наявності підстав, визначених статтею 78 ПК України, контролюючий орган може провести або виїзну, або невиїзну перевірку, а такий вибір належить до його компетенції, у яку не повноважні втручатися ані платник, ані суд. Однак важливо розрізняти: це стосується вибору виду перевірки під час видання наказу, а не довільної зміни виду вже призначеної перевірки без дотримання процедури.

Сценарій перший: «проста підміна» без внесення змін до наказу

Тривалий час судова практика щодо проведення документальних перевірок, призначених як виїзні, але фактично здійснених у приміщенні контролюючого органу, залишалася послідовною. Типовий алгоритм дій податкового органу полягав у тому, що спочатку видавався наказ про проведення документальної позапланової виїзної перевірки, після чого посадові особи прибували за податковою адресою платника, фіксували його відсутність відповідним актом, а надалі проводили перевірку у власному приміщенні. При цьому наказ не змінювався, а встановлена статтею 79 ПКУ процедура проведення документальної невиїзної перевірки не застосовувалася.

Верховний Суд неодноразово визнавав такий підхід протиправним. Відповідні правові висновки викладено, зокрема, у постановах від 13 червня 2019 року у справі № 825/1747/17, від 10 червня 2020 року у справі № 520/4590/19 та від 10 червня 2021 року у справі № 808/881/16. Зокрема, у справі № 808/881/16 Суд наголосив, що відсутність платника податків за податковою адресою сама по собі не надає контролюючому органу права проводити документальну виїзну перевірку у власному приміщенні. За своєю правовою природою така перевірка передбачає її проведення за місцезнаходженням платника, тоді як податкове законодавство не передбачає можливості самостійної зміни контролюючим органом виду перевірки з виїзної на невиїзну без дотримання встановлених законом вимог.

Наслідки недотримання процедури призначення та проведення перевірки Верховний Суд системно визначив у постанові судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов’язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 22 вересня 2020 року у справі № 520/8836/18. Суд виходив із того, що перевірка є формою реалізації контролюючим органом владних управлінських повноважень, а тому порушення законодавчих вимог щодо підстав і порядку її проведення зумовлює протиправність такої перевірки та відсутність належних правових наслідків.

Відповідно, акт перевірки, проведеної з порушенням установленої процедури, не може використовуватися як допустимий доказ, а встановлення факту протиправності призначення чи проведення перевірки є достатньою підставою для визнання протиправним податкового повідомлення-рішення без необхідності додаткового дослідження суті зафіксованих податковим органом порушень.

Пріоритетність перевірки дотримання процедурних вимог підтверджується також постановою Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі № 826/17123/18. У ній Суд сформулював підхід, відповідно до якого суди мають насамперед надати оцінку доводам платника податків щодо порушення процедури призначення та проведення перевірки і лише після цього, за наявності відповідних підстав, переходити до аналізу правомірності висновків контролюючого органу по суті.

Таким чином, дотримання встановленої законом процедури перевірки є первинною умовою правомірності подальших рішень податкового органу, а змістовна обґрунтованість його висновків не усуває допущених процедурних порушень.

Сценарій другий: зміна виду перевірки шляхом внесення змін до наказу

Усвідомивши вразливість практики, за якої податковий орган фактично підміняв виїзну перевірку невиїзною без належного оформлення, контролюючі органи почали застосовувати інший підхід. Його суть полягає у формальній зміні виду перевірки шляхом видання окремого наказу про внесення змін до первинного розпорядчого акта.

Алгоритм виглядає так:

• спочатку призначається документальна позапланова виїзна перевірка,
• потім посадові особи контролюючого органу прибувають за податковою адресою платника та складають акт про неможливість її проведення,
• після чого видається наказ про внесення змін до первинного наказу, яким перевірка переводиться у невиїзну форму.

Копії відповідних наказів і повідомлення надсилаються платнику за податковою адресою. За таких обставин податковий орган уже може стверджувати, що не здійснював самовільної підміни одного виду перевірки іншим, а оформив зміну окремим розпорядчим актом.

Саме такий підхід став предметом розгляду Верховного Суду в постанові від 22 жовтня 2025 року у справі № 420/17240/24. Ця справа заслуговує на особливу увагу, оскільки Суд розмежував ситуації, коли невиїзна перевірка фактично проводиться без зміни первинного наказу, та випадки, коли контролюючий орган формально оформлює зміну виду перевірки.

Водночас важливо не трактувати це рішення як безумовне визнання правомірності такого механізму: Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій і направив справу на новий розгляд, не поставивши остаточної крапки в питанні правомірності дій податкового органу.

Обставини справи перевірки державного підприємства

6 вересня 2022 року Головне управління ДПС в Одеській області видало наказ № 2910-п про проведення документальної позапланової виїзної перевірки державного підприємства на підставі підпункту 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 ПК України у зв’язку з відкриттям господарським судом провадження у справі про банкрутство платника.

5 жовтня 2023 року посадові особи контролюючого органу склали акт про відсутність посадових осіб і представників підприємства за податковою адресою. Через тиждень, 12 жовтня 2023 року, податкова видала наказ № 8262-п про внесення змін до первинного наказу, яким передбачила проведення документальної позапланової невиїзної перевірки з 14 листопада 2023 року. За результатами перевірки було прийнято податкові повідомлення-рішення на суму понад 270 млн грн, а також зменшено від’ємне значення з податку на прибуток на 89,5 млн грн.

Обґрунтовуючи зміну виду перевірки, контролюючий орган посилався на відсутність посадових осіб підприємства за податковою адресою та особливості режиму його роботи, за якого працівники, як стверджувала податкова, з’являлися лише двічі на тиждень. Натомість платник наполягав, що податкове законодавство не передбачає можливості змінювати вид перевірки шляхом внесення змін до первинного наказу. На його думку, видання нового наказу через тривалий час після призначення первинної перевірки фактично означало призначення іншої перевірки, що мало відбуватися з дотриманням установлених законом вимог.

На підтвердження своєї позиції підприємство також посилалося на лист від 13 вересня 2022 року, у якому повідомляло про готовність забезпечити доступ до приміщень і документів. Крім того, платник звертав увагу на підпункт 1.4.2 Методичних рекомендацій щодо порядку взаємодії між підрозділами органів ДПС при організації, проведенні та реалізації матеріалів перевірок, затверджених наказом ДПС від 4 вересня 2020 року № 470. Цей документ передбачає необхідність дотримання вимог статті 79 ПК України в разі зміни виду перевірки з виїзної на невиїзну, зокрема щодо належного оформлення та направлення платнику повідомлення і копії наказу у встановлені строки.

Суди першої та апеляційної інстанцій погодилися з доводами підприємства. Вони виходили з того, що законодавство не передбачає можливості зміни виду перевірки шляхом внесення змін до первинного наказу, а акт перевірки, проведеної з порушенням установленої процедури, не може бути допустимим доказом. На обґрунтування такого висновку суди послалися, зокрема, на постанову Верховного Суду у справі № 825/1747/17.

Проте Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Причини такого рішення важливі для розуміння меж застосування попередньої судової практики.

Що саме змінив Верховний Суд у підході до оцінки таких перевірок

По-перше, Верховний Суд розмежував дві різні правові ситуації, які не можна оцінювати за однаковими правилами.

У справах № 825/1747/17 та № 520/4590/19 контролюючі органи призначали виїзні перевірки, але фактично проводили їх у приміщенні податкового органу, не вносячи змін до первинних наказів. Саме за таких обставин Верховний Суд дійшов висновку про протиправність дій контролюючих органів.

У справі № 420/17240/24 ситуація була іншою: податкова видала окремий наказ про внесення змін до первинного наказу, формально змінивши вид перевірки. Тому Верховний Суд визнав попередні правові висновки нерелевантними до спірних правовідносин у тому вигляді, у якому на них посилалися суди попередніх інстанцій.

Водночас цей висновок не означає, що Верховний Суд остаточно визнав законною можливість зміни виду перевірки шляхом внесення змін до наказу. Суд указав на відмінність фактичних обставин справ, а отже, необхідність самостійного дослідження правомірності дій податкового органу в конкретній ситуації.

Додаткового значення набуває висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 5 червня 2024 року у справі № 520/4882/23: за наявності підстав, визначених статтею 78 ПК України, контролюючий орган може обрати виїзну або невиїзну форму документальної позапланової перевірки, а визначення її виду належить до його компетенції. Однак наявність дискреційних повноважень не означає можливості діяти поза межами закону: обраний вид перевірки має відповідати встановленим законодавством підставам і процедурним вимогам.

По-друге, Суд наголосив на необхідності перевірки фактичних підстав, якими податкова обґрунтовувала зміну виду перевірки.

Апеляційний суд послався на лист підприємства від 13 вересня 2022 року, у якому платник висловлював готовність забезпечити доступ до приміщень і документів. Проте цей лист було складено майже за рік до виходу інспекторів за податковою адресою та складення акта від 5 жовтня 2023 року. Відповідно, сам по собі він не підтверджував фактичного стану справ на момент, коли контролюючий орган вирішив змінити вид перевірки.

На думку Верховного Суду, суди мали з’ясувати, чи існували актуальні фактичні обставини, які виправдовували відповідні дії податкового органу. Зокрема, необхідно було дослідити відсутність посадових осіб платника за податковою адресою, особливості режиму роботи підприємства та обставини, за яких було складено акт про неможливість проведення виїзної перевірки.

Таким чином, формальне посилання на акт про відсутність платника не звільняє суд від обов’язку перевірити обставини його складення та оцінити, чи справді вони могли бути підставою для подальших дій контролюючого органу.

Чи усуває новий наказ порушення процедури проведення перевірки?

Саме це питання є ключовим для практичного застосування постанови у справі № 420/17240/24. Навіть якщо припустити, що внесення змін до первинного наказу саме по собі не робить перевірку незаконною, це не означає, що контролюючий орган може обмежитися виданням такого наказу та вважати процедуру дотриманою.

Окремої перевірки потребує виконання вимог статті 79 ПКУ. Відповідно до пункту 79.2 цієї статті документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться за умови належного оформлення рішення про її проведення та направлення платнику копії наказу і письмового повідомлення про дату початку та місце проведення перевірки в порядку, передбаченому статтею 42 ПКУ. Для документальної позапланової невиїзної перевірки відповідні документи мають бути надіслані або вручені не пізніше ніж за 30 календарних днів до дня її проведення.

У розглянутій справі між виданням наказу про внесення змін 12 жовтня 2023 року та визначеною датою початку перевірки, 14 листопада 2023 року, минуло понад 30 календарних днів. Однак дотримання цього строку саме по собі не доводить правомірності перевірки. Необхідно також установити, чи були належним чином оформлені та направлені всі передбачені законом документи, чи дотримано встановленого порядку повідомлення платника та чи існували правові підстави для проведення перевірки саме в невиїзній формі.

Варто звернути увагу й на підпункт 1.4.2 Методичних рекомендацій, затверджених наказом ДПС від 4 вересня 2020 року № 470. Цей документ передбачає необхідність дотримання вимог статті 79 ПК України в разі зміни виду перевірки. Хоча методичні рекомендації не можуть самостійно створювати нові повноваження контролюючого органу або змінювати приписи Податкового кодексу, вони можуть використовуватися для оцінки порядку організації роботи податкових органів у межах, у яких не суперечать законодавству.

Важливо, що в постанові від 22 жовтня 2025 року Верховний Суд не надав остаточної оцінки всім аргументам платника щодо дотримання статті 79 ПК України та зазначених Методичних рекомендацій. Отже, питання виконання цих вимог не можна вважати вирішеним на користь податкового органу лише на підставі самого факту видання наказу про внесення змін.

Постанова від 11 серпня 2026 року у справі № 320/46652/23: відсутність платника за податковою адресою не виправдовує проведення перевірки в кабінеті податкової

Ще одну важливу позицію щодо меж повноважень контролюючих органів Верховний Суд виклав у постанові від 11 серпня 2026 року у справі № 320/46652/23. На відміну від справи № 420/17240/24, у якій податкова видала окремий наказ про внесення змін до первинного наказу, тут ідеться про іншу ситуацію: перевірку призначили як виїзну, але фактично провели у приміщенні контролюючого органу без участі платника.

Обставини справи № 320/46652/23: ФОП надала поворотну безвідсоткову фіндопомогу товариству

Наказом від 19 липня 2023 року № 3685-п Головне управління ДПС у місті Києві призначило документальну позапланову виїзну перевірку фізичної особи — підприємця, яка перебувала на спрощеній системі оподаткування.

За результатами перевірки контролюючий орган дійшов висновку, що надання підприємницею поворотної безвідсоткової фінансової допомоги товариству є фінансовим посередництвом, несумісним із перебуванням на спрощеній системі оподаткування. На цій підставі було прийнято податкові повідомлення-рішення про донарахування податкових зобов’язань, зокрема з податку на доходи фізичних осіб, ПДВ і військового збору, а також застосовано штрафні санкції та сформовано вимоги щодо сплати єдиного внеску.

Чи можна взагалі вважати поворотну допомогу від ФОП фінансовим посередництвом і що з цього приводу вирішив ВС у цій самій справі по суті, ми розібрали окремо в статті «Фіндопомога: фінансове посередництво ФОП чи законна операція — позиція Верховного Суду».

Ключова обставина полягала в тому, що перевірку, призначену як виїзну, посадові особи податкового органу фактично провели у власному приміщенні – кабінеті 401. Свої дії контролюючий орган обґрунтовував відсутністю підприємниці за податковою адресою. При цьому окремого наказу про зміну виду перевірки, за наведеними обставинами справи, не видавалося.

Суд першої інстанції задовольнив позов платниці податків. Апеляційний суд скасував це рішення та відмовив у задоволенні позову, зосередившись на матеріальних обставинах спору, зокрема на питанні повернення коштів за договорами позики. Процедурні доводи підприємниці апеляційний суд фактично відсунув на другий план, розцінивши їх як похідні.

Однак Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції.

Правові висновки Верховного Суду у цій справі

По-перше, відсутність платника за податковою адресою не надає контролюючому органу права самостійно змінювати фактичний спосіб проведення перевірки.

Верховний Суд підтвердив раніше сформований підхід, якщо наказом призначено документальну виїзну перевірку, її проведення у приміщенні контролюючого органу без належних правових підстав не відповідає встановленому законом порядку. Сам факт відсутності платника за податковою адресою не є достатнім обґрунтуванням для проведення перевірки в іншому місці.

На підтвердження цієї позиції Суд звернувся до попередньої практики, зокрема постанов від 10 червня 2021 року у справі № 808/881/16, від 22 вересня 2020 року у справі № 520/8836/18 та від 13 лютого 2024 року у справі № 140/3135/19.

По-друге, правова оцінка зміни місця проведення перевірки залежить від конкретних обставин справи.

Верховний Суд також врахував правову позицію, викладену в постанові від 25 листопада 2021 року у справі № 440/1961/19. Відповідно до цього підходу, сама по собі зміна місця проведення перевірки не в кожному випадку означає її протиправність. Визначальними є причини такої зміни, позиція платника та реальне забезпечення його права брати участь у перевірці.

Якщо місце проведення перевірки змінено без належних підстав, усупереч волі платника та без забезпечення можливості реалізувати його процесуальні права, це може свідчити про протиправність перевірки. Натомість об’єктивні причини зміни місця, відсутність заперечень платника та забезпечення йому реальної можливості брати участь у перевірці можуть бути підставами для іншої правової оцінки.

Отже, для суду має значення не лише формальне місце проведення перевірки, а й обставини, за яких воно було визначене, та дотримання прав платника податків.

По-третє, доводи про порушення процедури перевірки мають оцінюватися першочергово.

Верховний Суд наголосив на необхідності дотримання встановленої законом процедури як фундаментальної передумови правомірності результатів податкового контролю. Посилаючись на постанову від 21 лютого 2020 року у справі № 826/17123/18, Суд підтвердив, що аргументи платника щодо порушення порядку призначення та проведення перевірки мають бути досліджені перед переходом до оцінки матеріальних висновків контролюючого органу.

Якщо встановлене процедурне порушення є достатньою підставою для висновку про протиправність результатів перевірки, суд не повинен підміняти цю оцінку аналізом того, чи справді платник допустив порушення податкового законодавства. Саме тому підхід апеляційного суду, який фактично поставив процедурні доводи на другорядне місце, не відповідав сформованій практиці Верховного Суду.

Як ця постанова узгоджується зі справою № 420/17240/24

Зіставлення двох постанов дає змогу розмежувати два сценарії, які зовні можуть здаватися подібними, але потребують різної правової оцінки.

У справі № 320/46652/23 наказ про виїзну перевірку залишився без змін, тоді як фактично перевірку провели у приміщенні податкового органу. У справі № 420/17240/24 контролюючий орган видав окремий наказ про внесення змін до первинного наказу, передбачивши проведення невиїзної перевірки.

Ця відмінність має принципове значення. У першому випадку предметом оцінки є невідповідність фактичного способу проведення перевірки виданому наказу. У другому – додатково постають питання про правомірність зміни виду перевірки, наявність фактичних підстав для такого рішення та дотримання процедури, передбаченої статтею 79 ПК України.

Водночас жодна з цих ситуацій не звільняє контролюючий орган від обов’язку діяти в межах закону. Саме видання наказу про внесення змін не гарантує законності перевірки, так само як і посилання на відсутність платника за податковою адресою не легітимізує автоматично проведення виїзної перевірки у приміщенні податкового органу.

Отже, під час оскарження результатів податкової перевірки необхідно насамперед установити, який саме вид перевірки призначено, чи змінювався відповідний наказ, які обставини стали підставою для зміни місця або виду перевірки та чи дотримано всіх процедурних гарантій платника. Саме від цих обставин залежить, які правові висновки Верховного Суду є релевантними до конкретного спору.

Висновок

Питання про вплив зміни місця проведення виїзної перевірки на правомірність її результатів потребує оцінки з урахуванням конкретних обставин справи. Практика Верховного Суду свідчить про необхідність розмежування різних ситуацій залежно від того, чи змінювався первинний наказ, якими підставами керувався контролюючий орган і чи було дотримано встановленої законом процедури.

Якщо наказ про проведення документальної виїзної перевірки залишився без змін, але фактично перевірку проведено у приміщенні контролюючого органу, сама лише відсутність платника за податковою адресою не виправдовує відступу від визначеного законом порядку. Такий підхід підтверджено постановою Верховного Суду від 11 серпня 2026 року у справі № 320/46652/23, у якій Суд наголосив на необхідності першочергової оцінки процедурних порушень та їхнього впливу на правомірність результатів перевірки.

Іншої оцінки потребує ситуація, коли контролюючий орган видає окремий наказ про зміну виду перевірки та здійснює повідомлення платника відповідно до статті 79 ПК України. У такому випадку самого факту внесення змін до наказу недостатньо ані для висновку про законність перевірки, ані для автоматичного визнання її протиправною. Як випливає з постанови Верховного Суду від 22 жовтня 2025 року у справі № 420/17240/24, суд має дослідити фактичні обставини, що стали підставою для відповідного рішення, їхню актуальність на момент зміни виду перевірки та наявність належних доказів на підтвердження позиції контролюючого органу. Водночас остаточного висновку щодо правомірності дій податкової у цій справі Верховний Суд не зробив, направивши її на новий розгляд.

Отже, визначальне значення має не лише зміст виданих податковим органом наказів, а й фактичні підстави їх прийняття та дотримання передбачених законом процедурних гарантій. Платнику податків доцільно ретельно аналізувати кожен документ, пов’язаний із призначенням і проведенням перевірки, зокрема первинний наказ, акт про неможливість її проведення та документи щодо зміни виду перевірки й повідомлення про її початок.

Поки ви оскаржуєте ППР у суді, зобов’язання не вважається узгодженим, і стягувати його податкова не може. Як це працює, розібрано в статті «Стягнення податкового боргу: як і коли податкова списує гроші з рахунку».

Контролюючий орган, зі свого боку, зобов’язаний діяти виключно в межах наданих повноважень і не може підміняти встановлену законом процедуру формальним оформленням власних рішень. Тому будь-яка зміна місця або виду перевірки потребує перевірки її правових підстав, належного документального оформлення та дотримання прав платника податків.

Як підготуватися до документальної перевірки, які документи вимагатимуть і як діяти з першої хвилини, — у статті «Документальна перевірка ФОП: що питатимуть і як захиститися».

Отримали акт за перевіркою, проведеною в кабінеті ДПС? Ми проаналізуємо накази, акт про неможливість проведення перевірки і повідомлення та оцінимо перспективи оскарження. А щоб знати свої права ще до приходу інспекторів, пройдіть курс в запису «Податкові перевірки: від підготовки до оскарження».