Де-рискінг: коли банк має право відмовити клієнту, а коли це незаконно

Що таке де-рискінг простими словами

Перш ніж порівнювати законну і незаконну відмову, варто розібратися з самим терміном, бо в повідомленнях банку він не з’являється, хоч і описує суть того, що відбувається.

Де-рискінг — це масове або формальне припинення обслуговування клієнтів заради уникнення ризиків. Простими словами, банк не розбирається, чи справді конкретний клієнт небезпечний, а просто позбувається його, щоб не мати потенційних проблем. Для банку це найпростіший шлях: нема клієнта, нема ризику.

Національний банк дивиться на це інакше. Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затверджене постановою Правління НБУ № 65, прямо вказує, що банки мають утримуватися від необґрунтованого де-рискінгу.

Причина проста: ризик-орієнтований підхід, на якому побудований весь фінансовий моніторинг, передбачає виявлення ризиків, їх оцінку та адекватні заходи залежно від ситуації, а не автоматичну відмову. Відмова «про всяк випадок» суперечить самій суті цього підходу і шкодить фінансовій інклюзії, тобто доступу людей і бізнесу до банківських послуг.

Зверніть увагу: НБУ забороняє не де-рискінг як такий, а необґрунтований де-рискінг. Саме слово «необґрунтований» і є межею між законною відмовою та незаконною.

Дві відмови, які зовні виглядають однаково

З погляду клієнта законна відмова банку і необґрунтований де-рискінг мають один і той самий вигляд: повідомлення в застосунку, заблокований доступ і закриті рахунки. Різниця стає помітною лише тоді, коли запитати банк, що саме стоїть за його рішенням.

Законна відмова: що за нею має стояти

Право банку відмовитися від клієнта існує, і Верховний Суд його не заперечує. Стаття 1075 Цивільного кодексу дозволяє банку закрити рахунок, але лише за підставами з Закону № 361-IX про запобігання легалізації доходів.

Стаття 15 цього закону зобов’язує банк відмовитися від ділових відносин, якщо клієнту встановлено неприйнятно високий ризик або клієнт не надав документи для належної перевірки.

А стаття 7 пояснює, коли такий ризик встановлюється: банк не може виконати належну перевірку чи мінімізувати виявлені ризики або має обґрунтовані підозри, що діяльність клієнта фіктивна.

Але сама по собі підстава в законі ще нічого не доводить. Щоб відмова була законною, банк повинен показати, як саме він її застосував до конкретного клієнта.

Положення № 65 вимагає документувати весь процес застосування ризик-орієнтованого підходу так, щоб банк міг продемонструвати суть підходу, ухвалені рішення та їхню обґрунтованість.

У кожному випадку відмови складається внутрішній висновок із чітким зазначенням підстав і посиланням на конкретні пункти статті 15 Закону № 361-IX, а клієнта інформують із зазначенням дати та законодавчих підстав.

Простими словами, законна відмова відповідає на три запитання: які саме операції викликали підозру, у чому конкретно полягає ця підозра і на яких доказах вона ґрунтується. Якщо банк може відповісти на них документами, а не загальними фразами, його рішення має шанси встояти в суді.

Необґрунтований де-рискінг: як його впізнати

Тепер уявіть протилежну ситуацію. Клієнт отримує повідомлення, у якому банк цитує закон і констатує неприйнятно високий ризик, але не пояснює, що саме сталося. Постанова у справі № 757/5609/24 дає змогу скласти перелік ознак, за якими суд розпізнає саме таку відмову.

• Повідомлення обмежується цитуванням Закону № 361-IX і констатацією неприйнятно високого ризику без конкретики щодо операцій клієнта.
• Банк перелічує через скісну риску одразу кілька можливих підстав: високий ризик, ненадання документів, неможливість верифікації, недостовірна інформація, так і не визначившись, яка з них реальна.
• У банку немає внутрішніх документів із фінансового моніторингу, з яких видно логіку рішення щодо конкретного клієнта.
• Банк заявляє, що джерела коштів не з’ясовані або мета операцій сумнівна, але не надіслав клієнту додатковий запит, хоча той не відмовлявся від спілкування.

Кожна з цих ознак сама по собі вже послаблює позицію банку, а всі разом вони перетворюють рішення на формальність без змісту.

Верховний Суд сформулював це прямо: одного лише цитування закону і констатації «неприйнятно високого ризику» у повідомленні для клієнта недостатньо.

Банк зобов’язаний довести існування реальних правових підстав, і якщо він не здатен продемонструвати логіку прийнятого рішення, таке рішення визнається протиправним.

Відео на тему: 🧑🏻‍⚖️ Як скасувати штраф після фактичної перевірки податкової?

Справа № 757/5609/24 як тест на де-рискінг

Сама справа показує, як ці ознаки виглядають у житті. Підприємець, клієнт ПриватБанку, у січні 2024 року отримав через Privat24 запит про актуалізацію даних та документи про джерела походження коштів.

Уже наступного дня він надав податкову декларацію платника єдиного податку, витяг із реєстру платників єдиного податку та квитанції про прийняття звітності, і банк того ж дня підтвердив, що документи пройшли перевірку. Через кілька днів, без нових запитів і пояснень, банк розірвав договір, закрив рахунки і заблокував кошти.

Суд першої інстанції підтримав банк: клієнт, мовляв, не довів свою «неризиковість». Апеляційний суд визнав дії банку безпідставними, а Верховний Суд відхилив касаційну скаргу банку і залишив цю постанову без змін.

Якщо прикласти до цієї історії перелік ознак із попереднього розділу, збігається все. Банк процитував закон, але не назвав жодної підозрілої операції.

Він перелічив підстави через скісну риску. Він не показав документів, з яких було б видно, як застосовувався ризик-орієнтований підхід.

І головне, констатувавши нез’ясованість джерел коштів, він не скористався правом надіслати клієнту додатковий запит, хоч клієнт від діалогу не ухилявся. Суд назвав це порушенням балансу інтересів сторін.

Хто в такому спорі має доводити ризик? Банк, бо саме він на нього посилається, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд застосував стандарт «балансу ймовірностей»: обставини, на які посилається банк, мають виглядати вірогіднішими, ніж твердження клієнта. Абстрактні ризики без первинних доказів і внутрішніх висновків цей стандарт не долають.

Чому банк не втратив право відмовляти клієнтам

Здається, що після такої постанови банки взагалі не можуть закривати рахунки. На практиці Верховний Суд сказав протилежне.

Суд підтвердив повноваження банку як суб’єкта первинного фінансового моніторингу і не заперечив його право відмовитися від ділових відносин за результатами оцінки ризику. Він лише наголосив, що це право не є необмеженим.

Якщо клієнт не надає інформацію, ухиляється від співпраці або існують належно встановлені законодавчі підстави, банк може застосовувати передбачені законом заходи. Так само рішення суду на користь клієнта не забороняє банку далі проводити перевірки, запитувати документи й оцінювати ризик у межах закону.

Отже, головний висновок постанови не в тому, що банки перестануть проводити фінансовий моніторинг. Він у тому, що кожне рішення про відмову має бути обґрунтоване конкретними фактами, які банк здатен показати і клієнту, і суду. Це і є та лінія, яка відділяє ризик-орієнтований підхід від необґрунтованого де-рискінгу.

Що робити, якщо підозрюєте де-рискінг щодо себе

Тепер, коли різниця між двома видами відмови зрозуміла, залишається практичне питання: як діяти, якщо ваше повідомлення від банку схоже на формальність. Логіка справи № 757/5609/24 підказує послідовність кроків.

1. Відповідайте на кожен запит банку вчасно і повним пакетом документів: декларацією, витягами, квитанціями про прийняття звітності.
2. Зберігайте підтвердження комунікації: скріншоти чату, повідомлення банку про прийняття документів, дати кожного кроку.
3. Після отримання повідомлення про відмову надішліть банку письмовий запит із проханням конкретизувати, які операції визнано підозрілими і які пояснення потрібні.
4. Якщо конкретики немає, оскаржуйте рішення в суді з вимогою визнати односторонній правочин банку недійсним.

Кожен із цих кроків працює на одну мету: зафіксувати, що ви не ухилялися від діалогу, а банк не пояснив своє рішення. Саме така картина стала вирішальною у справі № 757/5609/24, де в матеріалах не було жодних відомостей про відмову клієнта від комунікації, зате була відсутність будь-якого обґрунтування з боку банку.

Висновок: порада від практика

Якщо звести все до одного речення, то воно таке: не приймайте формулювання «неприйнятно високий ризик» як остаточний вирок. Це юридична категорія, яку банк зобов’язаний обґрунтувати, а не ярлик, який він може повісити без пояснень.

Наша порада проста. Отримавши таке повідомлення, не сперечайтеся емоційно і не ігноруйте банк, а зробіть два кроки: дайте банку все, що він просить, і вимагайте від нього конкретики у відповідь.

Якщо після цього банк усе одно не здатен назвати підозрілі операції й показати логіку свого рішення, ви маєте справу з необґрунтованим де-рискінгом, і практика Верховного Суду на вашому боці.

Відмова банку без конкретних підстав не є кінцем історії, але вимагає правильної реакції з першого дня. Ми беремо на себе супровід фінансового моніторингу: оцінюємо повідомлення банку на ознаки необґрунтованого де-рискінгу, готуємо запит про конкретизацію підстав і, якщо потрібно, позов про визнання правочину банку недійсним.

Якщо ситуація ще не дійшла до відмови, а ви лише отримали запит документів, інколи достатньо експрес-консультації на одне питання, щоб не зробити помилку на старті. А зрозуміти логіку банківських перевірок наперед допоможе курс з фінансового моніторингу, де такі кейси розбираються на практиці.